Чумакування на Дністрі

Дністровський Каньйон. Джуринський водоспад. Водоспад «Дівочі сльози».
Напевно у кожного з жителів великих міст, час від часу, виникає бажання податися у мандри. Досить часто це бажання обумовлене банальною потребою втекти від шаленого темпу життя, що вирує у мегаполісах та опинитися наодинці з природою, тишею, і в решті решт, з самим собою. Ймовірно, кожен з нас воліє по-своєму реалізувати це прагнення до свободи. Та на власному досвіді я переконався, що ні сидіння за комп’ютером, ні відвідування концертів чи виставок не може подарувати такої кількості енергії, наснаги та відчуття свободи, як перебування на природі. Тому, наприкінці літа, втомившись від суєти великого міста, ми разом з дружиною та двома нашими дітьми вирішили податися у мандри, аби потрапити в обійми природи та відчути той самий, ні з чим не зрівняний, смак свободи. Цього разу ми обрали для себе особливий вид відпочинку – сплав на катамаранах річкою Дністер по мальовничому Дністровському Каньйону. Даний тур був організований клубом активного відпочинку з міста Тернопіль, та туристичною агенцією «Окрайна». Наразі, користуючись нагодою, я висловлюю щиру подяку усім організаторам цієї незабутньої подорожі.
DSC04167Місцем початку нашого сплаву стало село Незвисько, куди ми з сім’єю добралися самостійно. Основна частина групи приїхала на місце збору мікроавтобусом з Тернополя, звідки, разом з людьми, прибуло також і необхідне спорядження. Хлопці з «Файних мандрів» досить швидко підготували катамарани до сплаву і після інструктажу з техніки безпеки ми почали переносити катамарани на воду, та завантажувати на них особисті речі. Варто сказати, що цей сплав був особливим тому, що більшість сімей відправилися у тур разом із своїми дітьми. Наймолодшому членові нашої команди виповнилося лише півтора роки. Пізніше, познайомившись з учасниками сплаву я також дізнався, що наша група до того ж виявилася інтернаціональною, оскільки серед нас була дівчина з Канади, та молоде подружжя з Білорусії.
DSC04175Мене приємно здивував той факт, що організатори сплаву дотримуються певних традицій. Головний натхненник клубу Роман Задорожний розповів, що такий вид відпочинку вони називають «Чумакуванням», і під час сплаву дотримуються декотрих важливих правил, таких, наприклад, як відмова від паління та вживання алкоголю, обережне ставлення до природи, тощо. Окрім цього, відчувалося, що хлопці дуже люблять свою справу і ставляться дуже відповідально до виконання своїх обов’язків. Ця досвідченість наших керманичів викликала у нас з дружиною не лише повагу, але й підсилювала відчуття спокою та впевненості за безпеку наших дітей.
Хочу вже податися у мандриНаша «флотилія» нараховувала всього п’ять катамаранів – два восьмимісних, два шестимісних, та  один вантажний, призначений для транспортування продуктів харчування. До складу кожного екіпажу входив один з досвідчених капітанів, який під час сплаву, скеровував рух катамарана у потрібному напрямку. Зайнявши свої місця, ми відчалили від берега, та повільно попливли за течією назустріч невідомому. Швидкість течії на цьому відрізку Дністра у серпні є досить помірною, приблизно 3-4 км. на годину. Повільно сплавляючись рікою, я подумав, що вислів «пливти за течією», який ми інколи вживаємо по відношенню до несамостійних та безініціативних людей, за даних обставин, повністю втрачав свій негативний відтінок. Пливти за течією було приємно, більше того, це було природно. Наш маршрут пролягав вздовж надзвичайно мальовничих берегів Дністровського Каньйону, а тому очі постійно милувались навколишніми краєвидами.
Попереду вежа Раковецького замкуРаніше мені неодноразово доводилося чути твердження про те, що Дністровський Каньйон вважається одним із семи природних чудес України, проте, чесно кажучи, я мав декотрі сумніви відносно правдивості цього твердження. На щастя, під час сплаву, що тривав протягом чотирьох днів, усі мої сумніви розвіялися. Я переконався, що Дністровський Каньйон – це справжнє природне диво, складовими якого є і високі лісисті береги, і чудернацькі червонуваті скелі, і острови, населені чаплями, що злітають інколи прямо перед очима. Усе тут має ознаки неповторності. Крім того, як з’ясувалось, Дністер вважається однією з найчистіших річок Європи. Пізніше, пояснення цього факту я знайшов у статті з Вікіпедії, де йшлося про те, що і основне русло річки і декотрі притоки Дністра починають свій шлях у Карпатах. Вода у річці і справді була доволі чистою, а її поверхня віддзеркалювала небесні візерунки хмар.
Небесні візерунки хмарЩе однією особливістю Дністровського Каньйону на цій ділянці можна вважати наявність великої кількості меандрів – так називають річкові вигини. Повільне наближення до них викликало цікаві відчуття, – здавалося, що ми наближаємось до розгадки якоїсь таємниці, адже за кожним річковим вигином перед нами відкривався новий краєвид. Подолання цих меандрів на катамарані робило наш сплав більш цікавим та захоплюючим, незважаючи на те, що нові краєвиди, що відкривалися перед нашими очима, були інколи доволі одноманітними.
Один з річкових вигинівЗа перший день наша команда подолала відстань від села Незвисько до села Уніж. Розбивши табір на мальовничій галявині біля величезного старого дуба, ми приготували вечерю, яка вийшла дуже смачною. Не менш смачним був і сніданок, після якого ми склали намети, прибрали місце нашої ночівлі та знову почали спускати катамарани на воду. Другий день нашої подорожі видався таким самим погожим, як і попередній. Ми знову пливли і пливли, милуючись навколишніми пейзажами, а поміж тим, дорослі члени нашої команди інколи влаштовували купання з катамаранів прямо посеред річки.
Наступним місцем нашої ночівлі була досить велика галявина, розташована на березі Дністра, неподалік села Шутроминці. Третій день нашої подорожі організатори запланували провести на суші, для того, аби здійснити пішохідну екскурсію до Джуринського водоспаду, який знаходився неподалік від місця нашої ночівлі. Отже, на третій день, поснідавши, ми вирушили у похід до села Нирків, для того, аби побачити найбільший рівнинний водоспад в Україні. Водоспад знаходиться на річці Джурин, звідки і походить його назва «Джуринський водоспад». Він спадає двома, досить широкими каскадами, а його загальна висота сягає 16-ти метрів.
Джуринський водоспадПодолавши відстань у вісім кілометрів, ми опинилися біля водоспаду. Відверто кажучи, водоспад справив на мене надзвичайне враження, я був приємно здивований побаченим. Здається, кожен з нас отримав насолоду не лише від споглядання його краси але і від купання у прозорій та досить прохолодній воді. Але не менше, а можливо навіть, більше задоволення, особисто я отримав від споглядання краси іншого водоспаду, що має назву «Дівочі сльози». Він знаходиться приблизно в сорока хвилинах ходу від «Джуринського водоспаду» і бере свій початок з невеликого джерела. Маленький потічок, що витікає з цього джерела, спрямовує свою течію прямо у бік прірви, що знаходиться буквально в декількох метрах від самого джерела. Досягаючи краю цієї прірви, потічок розгалужується і спадає в прірву багатьма тоненькими пасмами води. Власне, так виглядає витік цього водоспаду. Для того, аби побачити сам водоспад, потрібно спуститися нижче по схилу у бік тієї самої прірви, та потрапити на терасу, з якої і можна роздивитись водоспад у всій своїй красі. Не можна сказати, що «Дівочі сльози» вражають своїм виглядом. Сама назва водоспаду, можливо найкраща та найбільш влучна метафора, що досконало змальовує образ водоспаду. Можливо це сльози, народжені відчуттям болю, а можливо, навпаки – витонченим відчуттям щастя. «Дівочі сльози» не вражають, вони тихо проникають у серце, як самі перші, надзвичайно щирі дівочі зізнання в коханні. А втім, хто про це розповість? Насправді, фактично, неможливо описати усю красу та витонченість цього дива. Якщо ви ніколи не бачили цей водоспад, від всього серця раджу поїхати до Ниркова, та помилуватись його витонченою красою. Біля водоспаду «Дівочі сльози» ми пробули недовго, декотрі члени нашої групи скупалися у його водах, після чого ми всі разом вирушили у табір.
Водоспад «Дівочі сльози»На вечір була запланована ще одна пішохідна екскурсія, цього разу – до печери відлюдника, що розташована на високих кручах на березі Дністра. Мені розповіли, що колись у тій печері жив монах-відлюдник, якого місцеві жителі вважали святим. І хоча, після денних походів, в ногах відчувалася втома, я все ж таки, вирішив неодмінно піднятися до печери. Від цього походу я також отримав надзвичайне задоволення. Щоправда, печера відлюдника не справила на мене якогось особливого враження, зате краєвиди Дністра, побачені з висоти перед самим заходом сонця, дійсно перехоплювали подих. З високої кручі, що нависає над печерою, переді мною відкрилася захоплююча панорама річки, посеред якої знаходились два острівця, що нагадували за формою даоський символ Інь-Ян. На цю красу можна було дивитись довго, та, нажаль, сонце вже сідало, а ми знаходились на відстані приблизно трьох кілометрів від табору. Тому, не гаючи часу, ми вирушили у зворотній путь.
Краєвид з кручі над печерою відлюдника. Посеред Дністра острови Інь-ЯнЦе був останній вечір нашої подорожі, і, після вечері, ми ще довго сиділи біля вогню, та спілкувалися один з одним. Наступного дня наш сплав добігав кінця.
На щастя, останній день, як і всі попередні дні нашої подорожі видався погожим. Виконавши усю необхідну роботу ми знову спустили катамарани на воду, та попливли за течією. В цей день ми подолали відрізок шляху від нашої останньої стоянки біля Шутроминців до села Іване-Золоте, де і завершився наш сплав. В останній день ми пливли в оточенні тих самих мальовничих берегів Дністровського Каньйону. На ділянці Дністра, що знаходиться нижче за течією від  села Устечко, посеред ріки виступали великі брили каміння, а береги були стрімкішими.
Ділянка Дністра біля села УстечкоБезпосередньо біля річки на березі в декотрих місцях було менше рослинності і тоді можна було добре роздивитися незвичайні скелі червонуватого кольору. Допливши до місця завершення нашого сплаву ми почали розвантажувати катамарани та складати речі і спорядження. Там на нас вже чекав транспорт, на якому ми, смачно перед тим пообідавши, відправилися додому. Так добігла кінця і наша подорож і моя теперішня розповідь.
Місце завершення сплаву. Село Іване-ЗолотеНажаль, у цій розповіді я змушений був опускати деякі деталі, які стосуються нашого харчування, або якихось технічних та побутових питань задля того, аби розповісти про найбільш цікаві моменти нашого сплаву. На завершення, скажу лише, що все було організовано з любов’ю та розумінням, і тому додому ми поїхали з відчуттям вдячності. Напевно, ця подорож подарувала усім багато натхнення, радості та втіхи. А якщо це так, то чого ще можна бажати?

Геннадій Мельник.

Турфірма «Окрайна» – сплави та тематичні екскурсії Дністровським каньйоном.

http://www.okraina.com.ua/tours/aquatic/

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *