8 жовтня 1998 року з нагоди української унікальної знахідки у Польщі відбулося велике святкування. Хоча називати цю знахідку української ніхто і не збирався. Тим більше, що сама Україна відмовилася від цієї слави. Реклама Rhfrsdcmrjuj vept., де розмістили унікальну річ, запевняла, що Святовид знайшли «на сході Польщі». Поляки могли пишатися, бо до них з усього світу приїздитимуть туристи, щоб подивитися не на екзотику, якої і так доволі у музеях всього світу, а на нашого, єдиного в цілому світі, Збруцького Святовида. Наукова конференція, присвячена знахідці, чітко дала зрозуміти, що поляки повністю присвоїли собі право володіння історичним артефактом і взагалі вважають, що саме святкування – лише їх заслуга.
… я знов і знов подумки вертаюся у засушливе літо 1848 року. В той час річка Збруч настільки обміліла, що прикордонники змогли в ній побачити щось велике і незвичайне. Неподалік урочища Бігла з води виступила велетенська шапка, витесана з грубого каменю. Коли її хотіли витягти з води, виявилося, що шапка надіта на велетенську кам’яну голову. Місцевий поміщик виділив людей і три пари волів. Коли брилу витягали, як пишуть очевидці, було чути сильний тріск, ніби вона відламалася від решти масиву. Але перевірити це не було змоги. За інформацією Миколи Бондарівського письмовий звіт А. Кіркора містив загальну думку свідків цих подій. У натовпі місцевих жителів прокотилося луною, що то є святий Іван. І це може бути беззаперечним фактом існування народної пам’яті, що зберігається в людях на генетичному рівні. В будь-якому випадку знахідка асоціювалася з Богом, Святістю. «Іван» міг бути образом, що нашарувався на вірування пращурів за часи панування християнства. Через три роки, вже з волі місцевих священників, селяни активно протидіяли Мечиславу Потоцькому, яких збирався прикрасити статуєю Розбиту Могилу, неподалік від свого маєтку.
Через майже три десятиліття інженери А. Петрушевич та К. Беньковський, які були свідками знахідки, надали свої спогади для експозиції Львівської Археологічної виставки у 1885 році. Там, опираючись на цей матеріал, А.Кіркор прочитав доповідь «Про доісторичні пам’ятки Покуття і Східної Галичини», де відновив події і подробиці знахідки.
Кам’яна голова довший час зберігалася у маєтку Костянтина Заборовського – тодішнього власника села Личківці. Пізніше її було подаровано Мечиславу Потоцькому, а він, з огляду на ставлення селян, передав знахідку до новоутвореного Археологічного музею.
Сучасні дослідники довели, що статуя Святовида була дбайливо схована під воду від чужих очей самими віруючими, а не скинута фанатичними християнами в глибину Збруча, як вважалося раніше. На статуї, на відміну від інших святинь язичництва, немає ні пошкоджень, ні фактів наруги. Факти, встановлені на розкопках, свідчать про останні богослужіння на Богиті, що відбувалися у сімнадцятому столітті. Віддаленість подільських капищ і самого Храму Світовида від Києва – центру розповсюдження християнства на стародавній Русі-Україні, робить таке припущення цілком ймовірним.
Туристична фірма «Окрайна»
Автор: Галина Лозко