У Коропці все супер-гігантське: і селище споконвіку найбільше в краї, і вулиці тягнуться по декілька кілометрів, і коропи у річці Коропчик ловляться величезні, та й самих річок – дві, адже поселення розкинулось у місці, де Коропчик впадає у Дністер! Не дарма легенда стверджує, що саме завдяки коропам у старовину і виникло містечко. Мовляв, спочатку люди приходили сюди і просто руками ловили величезних королівських коропів, а потім почали на березі будувати хати.
Галицьке містечко в історії королів польських
Утім, коли виник Коропець, ніхто достеменно не знає, хоча поблизу селища археологи виявили пам’ятки пізнього палеоліту. А неподалік кургану Ганова Могила, зразу на узгір’ї за костелом, знайшли поселення трипільської культури та уламки розписної кераміки.
Тим не менш, вперше літописи згадують про містечко, розташоване за 26 км від Бучача, у 1421 p., коли польський король Владислав II Ягайло заклав тут парафіяльний костел, адже поселення належало йому «ab antiquo» (тобто було королівщиною). Незабаром (у 1427 р.) його світлість надав Коропцю магдебурзьке право. Поселення розвивалось і у середині XV ст. навіть стає повітовим центром Галицької землі Руського воєводства.
Але раптом колесо Фортуни повернулось проти – й у 1607 р. кримські татари зрівняли Коропець із землею.
Та не дарма тут живуть українці: містечко поступово відбудовувалось, розросталось. Цікавою особливістю стали довжелезні вулиці: скажімо, вул. Перевіз простягалася на 3 км, а Луки – аж на 5 км. Відтак ледь не у кожній третій хаті розташовувалась корчма, а в центрі стояв заїжджий дім, в якому за козацьких часів зупинялись чумаки, вертаючись із Криму, та міняли сіль на оковиту. Щотижня тут ярмаркували, тож уже з вечора до Коропця з’їжджались селяни з навколишніх сіл. Вони везли зерно, овочі, фрукти та молокопродукти. Натомість ремісники з Бучача доставляли свій товар – чоботи, кожухи, металеві вироби, поливані миски та горшки.
Печери відлюдників
Огинає село річка, утворюючи стрімкі та прямі урвища. Споконвіку місцеві дітлахи грають у піжмурки в печерах, що ховає на своїх схилах Дністер. «Мої ровесники розказували мені, а їм оповідав дідо, ніби в нашого сусіда на городі розташовано вхід до печери», – згадував спогадах місцевий селянин В. Маркевич. А тягнулась вона так довго, що поки наскрізь пройдеш, смолоскип згорить. Ніби в ній селяни ховались під час набігів татар.
Мовляв. ще є печера на кордоні з сусіднім с. Стінка: там зі стелі звисали сталактити, а збоку було підвищення: чи-то стіл, лавка чи ліжко, а на стінах – надписи. «Люди розказували, що колись у ній жив пустельник, – зазначав В. Маркевич. – Ще одна печера розташована на протилежному березі Дністра біля с. Делева, в ній також ніби мешкав пустельник. Вхід до печери можна було побачити з Коропця, з присілку Стігла» (фото печер).
«Маленький Відень» графа Бадені
Справжньою прикрасою містечка є палац польського поміщика Станіслава Бадені (фото палацу), перебудований з садиби Мисловських. Майже 13 років (починаючи з 1893 р.) тривали роботи під керівництвом віденських архітекторів, які перетворили резиденцію на романтичний куточок Відня. Навколо палацу розбили розкішний парк із рідкісними деревами, ставком і містками через річки Млинівку й Коропчик та оранжерею з теплицею. Екзотичну красу доглядали три десятки садівників.
«Перед палацом було встановлено статуї, серед них – скульптура Олекси Довбуша», – підкреслив В. Маркевич. – Поміщик Бадені мав два млини – вальцевий та кам’яний, але здавав їх в оренду жидам».
«Наталка-Полтавка» і мандоліна
На початку 1900-х рр. українці села побудували Народний Дім, заснували кооператив і виробляли вогнетривке покриття для дахів, організували пожежне товариство «Січ». Крім того, три аматорські гуртки та хори, та ще й мандаліновий оркестр.
«При читальні «Просвіта» створили аматорський гурток і у 1910 р. показали першу виставу «Ой, не ходи Грицю», – читаємо у спогадах Омеляна Мельника. – Давали ми й «Наталку-Полтавку», головну ролю грала Анна Кураш. Була це неграмотна дівчина, при помочі других вивчила ролю напам’ять і так грала, якби закінчила театральну школу».
Село розвивалось і напередодні Першої світової війни декілька синів селян здобули вищу освіту. До речі. у ті роки селяни також їздили на заробітки, як от, до Німеччини на фабрики, у Чехію та Боснію, декілька родин навіть назавжди перебрались до Аргентини та Америки.
Кривавий четвер напередодні виборів
Та є в історії Коропця одна жахлива сторінка – вбивство жандармами українця Марка Каганця, гнівною статтею на яке відгукнувся у Львові Іван Франко.
От як згадував про вбитого його сусід Дмитро Гаврилишин: «Марко народився у 1881 р. у селянській родині. Мав старших брата Івана та сестру Остину. Родина була бідна, тож не могла посилати дітей до школи, і вони були неграмотні. Та Марко ріс дуже ідейним і все прагнув трохи навчитись читати та писати до того, як його заберуть до війська… Ми обидва з братом мали охоту до науки.., тоді тато винайняв для нас вчителя німецької мови. Мій старший брат намовив Марка, аби він вечорами приходив до нас на ці 2 години лекцій. Учитель був українцем і радо помагав Маркові та учив задарма. Восени Марко пішов до війська і 3 роки служив у Перемишлі».
«У війську він зустрівся з українцями, які далі допомагали йому в науці. Бував в українських установах і навіть на аудієнції митрополита Андрея Шептицького, – згадував інший односелець, Омелян Мельник. – Тож повернувся вже добре начитаним». І восени 1905 р. разом з односельцями заснував читальню «Просвіта», де б люди сходились і свідомості набирались, а ще Кредитову кооперативну спілку.
У 1907 р. уряд проголосили вибори до сейму. Українська громада Коропця вирішила відправити до сейму Марка, однак граф Бадені також балотувався. У січні 1908-го поміщик через довіреного жида запросив Каганця на аудієнцію. Під час зустрічі пан підмовляв селянина відмовитися від участі у виборах, а за це в нагороду обіцяв 15 моргів поля (1 морг – 0,56 га). М. Каганець відмовився. 1 лютого 1908 р. з’явився закон про таємне та безпосереднє голосування. Марко як голова читальні, скликав членів «Просвіти», запропонував обрати комітет із 15 селян і наступного дня йти до Сільської громади вимагати пояснити, що це за «тайне» голосування. Та хтось іїх зрадив і розповів про все полякам. Тож коли наступного дня делегати на чолі з Марком прийшли до Сільської громади, будинок Сільської ради було зачинено, а всередині зачаїлись жандарми і представники місцевої влади – всі поляками. Делегати почали вимагати, щоб їх впустили та роз’яснили закон. Тоді на двір вийшли озброєні жандарми і наказали людям розходитись, інакше стрілятимуть! Тримаючи карабіни з приєднаними багнетами перед собою, вони відтіснили «просвітян» на місток. Першим стояв Марко Каганець, тримаючи попід руки сестру та дружину. Побачивши, що жандарми не жартують, жінки обхопили руками Марка за груди, та поліцаї таки встромили два багнети чоловіку в груди. Каганець зробив пару кроків і зі словами: «Я за вас кров проляв» впав мертвим.
В. Маркевич уточнює, посилаючись на слова своєї тітки: «6 лютого 1908 р. на торговищі проходило передвиборче віче, наприкінці якого люди заспівали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить». А як люди рушили, хтось затягнув «Щоб усіх хрунів загнати між свиней до кучі». Чи не це розлютило польських жандармів?
Джерела:
«Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник» (ред. колегія – Михайло Островерха та інші), Нью-Йорк – Лондон – Париж – Сидней – Торонто: НТШ, Український архів, 1972 р., т. XXVII., ст. 552-565.
Інформацію можна використовувати з посиланням на сайт: http://www.okraina.com.ua/
Туристична фірма «Окрайна»
http://www.okraina.com.ua/tours/aquatic/